Нагірно-Карабахська проблема

Історичні дані

Арцах (Карабах) є невід'ємною частиною історичної Вірменії. В епоху Урарту (9-6 ст. до н.е.) Арцах був відомий під ім'ям Уртехе-Уртехіні. Про Арцах, як частину Вірменії, є згадки в роботах Страбона, Плінія Старшого, Клавдія Птолемея, Плутарха, Діона Касія й інших античних авторів. Яскравим свідченням цього є також і багата культурно-історична спадщина, що збереглася. Після поділу царства Великої Вірменії (387р.), Арцах став частиною східновірменського царства, яке незабаром підпало під панування Персії. В цей час Арцах був частиною Вірменського марзпанства, потім, в період арабського панування, частиною намісництва Вірменія. Арцах був складовою частиною Вірменського Царства Багратідів (9-11ст.), а потім Вірменського царства Захарідів (12-13ст.).

У наступних століттях Арцах підпадав під владу різних завойовників, залишаючись вірменським і маючи напівнезалежний статус. З середини 18-го століття почалося проникнення тюркських кочових племен на північ Арцаху, що призвело до сутичок з місцевими вірменами. У цей період запам'ятались п'ять вірменських мелікств (мелікств Хамси), що досягли певного самоврядування і досягли піку розквіту і могутності в кінці 18-го століття. В кінці російсько-перської війни 1804-1813 рр., в 1813р. за Гюлістанським мирним договором Арцах-Карабах перейшов під панування Росії.

Дорадянський період

Нагірно-Карабахський конфлікт виник в 1917р. в результаті розвалу Російської імперії, в період формування трьох національних республік Закавказзя - Вірменії, Азербайджану та Грузії. Населення Нагірного Карабаху, 95 відсотків якого становили вірмени, скликало свій перший конгрес, який проголосив Нагірний Карабах незалежною адміністративно-політичною одиницею, обрав Національну Раду та уряд. У 1918-1920рр. в Нагірному Карабаху були всі атрибути державності, включаючи армію і законну владу.

У відповідь на мирні ініціативи народу Нагірного Карабаху Азербайджанська Демократична Республіка приступила до воєнних дій. З травня 1918 р. по квітень 1920р. Азербайджан і військові підрозділи Туреччини, що підтримували його, здійснювали акти насильства і масові вбивства стосовно вірменського населення (в березні 1920р. тільки в Шуші були вбито і депортовано близько 40 тисяч вірмен). Але навіть таким чином їм не вдалося змусити народ Нагірного Карабаху перейти під владу Азербайджану.

У серпні 1919р. Карабах і Азербайджан з метою запобігання військового конфлікту уклали попередню угоду, за якою домовилися обговорити проблему статусу області на Паризькій мирній конференції.

Знаменна реакція міжнародної спільноти. Ліга Націй відхилила запит на членство Азербайджану в організації, мотивуючи це в тому числі й тим, що складно визначити чіткі межі і території, що знаходяться під суверенітетом цієї держави. У числі інших спірних питань було питання статусу Нагірного Карабаху. Після радянізації регіону проблема випала з порядку денного міжнародних організацій.

Нагірний Карабах в радянські роки (1920-1990)

Встановлення радянської влади в Закавказзі супроводжувалося створенням нового політичного порядку. Радянська Росія також визнала Нагірний Карабах спірною територією між Вірменією і Азербайджаном. За укладеною в серпні 1920р. угоди між Радянською Росією та Вірменської Республікою, російські війська тимчасово облаштувалися в Нагірному Карабаху.

Відразу після встановлення радянської влади у Вірменії, 30-ого листопада 1920р., Ревком Азербайджану (Революційний комітет - в той час головний орган більшовицької влади) в своїй заяві визнав території, на які раніше претендував Азербайджан - Нагірний Карабах, Зангезур і Нахічевань, невід'ємною частиною Вірменії.

Національна Рада Азербайджанської РСР, на основі угоди між Ревкомом Азербайджану і урядами Азербайджанської РСР та Вірменської РСР, декларацією від 12-го червня 1921р. проголосила Нагірний Карабах невід'ємною частиною Вірменської РСР.

На основі заяви Радянського Азербайджану про відмову від претензій на Нагірний Карабах, Зангезур і Нахічевань і угоди між урядами Вірменії та Азербайджану від червня 1921р. Вірменія теж проголосила Нагірний Карабах своєю невід'ємною частиною.

Текст декрету, прийнятого урядом Вірменії, був опублікований як в пресі Вірменії, так і Азербайджану ( "Бакинський робітник", орган Центрального Комітету Азербайджанської Коммуністичної партії, від 22-ого червня 1921р.). Тож, відбулося правове закріплення приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії. В контексті норм міжнародного права це стало останнім законним актом щодо Нагірного Карабаху під час комуністичного режиму.

Ігноруючи дійсність, 4- го червня 1921р. Кавказьке бюро Комуністичної партії Росії скликало пленарне засідання в столиці Грузії Тбілісі, в ході якого знову підтвердило факт належності Нагірного Карабаху Вірменській РСР. Однак під диктовку Москви і при прямому втручанні Сталіна в ніч на 5-е липня рішення, прийняте напередодні, було переглянуто, і прийнято примусове рішення включити Нагірний Карабах до складу Азербайджану і сформувати на цій території автономну область, в порушення навіть діючої процедури прийняття рішень. Це стало безпрецедентним правовим актом в історії міжнародного права, коли партійний орган третьої країни (РКП (б)) без будь-якої правової основи або повноваження визначає статус Нагірного Карабаху.

Азербайджанська і Вірменська РСР в грудні 1922р. були включені в процеси формування СРСР, і тільки на одній частині території Карабаху 7-го червня 1923р., за рішенням Центрального виконавчого революційного комітету Азербайджанської РСР, була сформована Нагірно-Карабахська автономна область у складі Азербайджанської РСР, чим, по суті, карабахський конфлікт був не вирішений, а тимчасово заморожений. Більше того, було зроблено все, щоб Нагірно-Карабахська автономна область не мала спільного кордону з Вірменією.

Але за весь радянський період вірмени Нагірного Карабаху ніколи не змирилися з цим рішенням і протягом десятків років постійно боролися за возз'єднання з Батьківщиною.

За весь час перебування Нагірно-Карабахської автономної області у складі Азербайджанської РСР керівництво цієї республіки регулярно і послідовно порушувало права та інтереси вірменського населення. Дискримінаційна політика з боку Азербайджану у відношенні Нагірного Карабаху виявлялася в спробах штучного припинення соціально-економічного розвитку області, перетворення її на сировинний придаток, активного втручання в демографічний процес, знищення та освоєння вірменських пам'ятників і культурних цінностей.

Дискримінація Азербайджану по відношенню до Нагірного Карабаху вплинула і на населення Карабаху, що стало основною причиною його еміграції. В результаті етнічне співвідношення населення Нагірного Карабаху змінилося. Якщо в 1923 році вірмени становили 94,4 відсотка, то за даними 1989 року відсоток вірмен знизився до 76,9. Політика видавлювання вірмен пройшла з великим успіхом в іншій вірменської області - Нахічевані.

Народ НКАО і влада Вірменської РСР неодноразово зверталися до центральних органів влади СРСР з проханням переглянути рішення про передачу Карабаху Азербайджану, але ці звернення або ігнорувалися, або отримували відмову, стаючи причиною переслідування авторів звернень. У числі їх - Звернення Уряду Вірменської РСР і Центрального Комітету Комуністичної партії Вірменії до Уряду СРСР і Центрального Комітету КПРС в 1945 році, адресовані владі СРСР листи з 2,5 тисячами підписів населення НКАО в 1963 році і з більш як 45 тисячами в 1965 році, пропозиції колективних господарств НКАО в рамках загальнонародних обговорень нової Конституції СРСР в 1977 році.

Активний етап Нагірно-Карабахського конфлікту

Сучасний етап Нагірно-Карабахської проблеми почався в 1988 році, коли у відповідь на вимогу населення Карабаху про самовизначення, азербайджанська влада організувала різанину й етнічні чистки проти вірмен на всій території Азербайджану, зокрема, в Сумгаїті, Баку і Кіровабаді.

10-го грудня 1991 року населення Нагірного Карабаху на референдумі підтвердило оголошення незалежної Нагірно-Карабахської Республіки, що повною мірою відповідало як нормам міжнародного права, так і букві й духу законів СРСР, що діяли в той час. Таким чином, на території колишньої Азербайджанської РСР сформувалося два рівноправних державних утворення - Нагірно-Карабахська Республіка і Азербайджанська Республіка.

Етнічні чистки азербайджанської влади на території Нагірного Карабаху і в суміжних вірменонаселених районах вилилися у відкриту агресію і повномасштабну війну з боку Азербайджану, що призвело до десятків тисяч жертв і серйозних матеріальних втрат.

Азербайджан жодного разу не прислухався до закликів міжнародної спільноти, зокрема, до закріплених в резолюціях РБ ООН щодо Нагірного Карабаху: припинити військові дії і перейти до мирних переговорів.

В результаті війни Азербайджан повністю окупував Шаумянский район НК і східні частини районів Мартуні і Мартакерт. Під контроль сил самооборони НК перейшли суміжні райони, які в питанні забезпечення безпеки зіграли роль буфера, перекривши можливість подальших бомбардувань населених пунктів НК з боку Азербайджану.

У травні 1994 року Азербайджан, Нагірний Карабах і Вірменія підписали угоду про перемир'я, яка, незважаючи на порушення, діє дотепер.

Переговори з врегулювання конфлікту проходять за посередництва співголів Мінської групи ОБСЄ (Росія, США, Франція).

ОФІЦІЙНИЙ САЙТ
МЗС РВ

ПОДВIЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО

ЕЛЕКТРОННА ВІЗА

ВІЗОВІ АНКЕТИ