Вірменська культура

ВІРМЕНСЬКА КУЛЬТУРА: З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО 21-ГО СТОЛІТТЯ

Вірменія – колиска цивілізації,
одна з передових і розвинених країн Стародавнього світу.
Франц Верфель, австрійський письменник, гуманіст

ВИТОКИ ВІРМЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Витоки вірменсьої культури сягають часів утворення вірменських племінних союзів і державних формувань, відомих нам не лише із легенд і релігійних вірувань, що збереглися, але і з матеріалів розкопок. На території історичної Вірменії було виявлено безліч стародавніх поселень, циклопічних фортець, були знайдені багаті гробниці (Мецамор, Лчашен, Ванадзор та ін.). Знайдена там зброя, інструменти, предмети побуту, статуетки та прикраси свідчать про високий культурний розвиток ще за стародавніх часів. У формуванні та розвитку древньої вірменської культури особливу роль зіграло Ванське (Араратське) царство, або Урарту, (9-7ст. до н.е.), після падіння якого відомий урартський клинопис був забутий. Містобудування і фресковий живопис Урарту відзначалися примітними особливостями. Вони були виявлені під час розкопок, що проводились у містах-фортецях Еребуні (Єреван), Аргіштіхінілі та Тейшебаіні. Збереглося безліч екземплярів не тільки будівельного мистецтва, але й глиняних і металевих предметів, а також озброєння і прикраси. Варті згадки розкопані в Арінберді (Тейшебаіні) срібні келихи (ритони) зі скульптурами вершників.

Надписи під малюнками : «Клинопис про створення Еребуні, 782 р.до н.е.» ; «Золоте намисто, Карашамо, Котайк, 22-21 ст.до н.е.» «Ритуальний глечик, ……. 20-18 ст. до н.е.»

КУЛЬТУРА ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ВІРМЕНІЇ

Післе падіння Ахеменідської Персії в Передній Азії розпочалася нова епоха цивілізації: епоха еллінізму. Вірменія також підпала під вплив еллінізму, особливо з кінця 2-го століття до н.е. –з часів встановлення династії Арташесидів. Хоча грецька мова і грецька культура отримали розвиток, здебільшого при царському дворі – серед дворянства і знаті, проте епоха еллінізму, що тривала у Вірменії протягом майже шести століть, значно збагатила нашу національну культуру. Згодом величезна культурна і матеріальна спадщина цього періоду була повністю знищена з прийняттям і поширенням християнства. За Тіграна Великого (95-55рр. до н.е.) Вірменія перетворилася на одну з передових країн Стародавнього світу. Були побудовані фортеці та культові спорудження, більше ніж два десятки міст, серед яких вирізняються столиці Єрвандашат, Арташат, Тігранакерт і Вагаршапат. А за наступника Тіграна Великого Артавазда Другого в театрі Арташата, за участі грецьких і вірменських акторів, ставилися різні трагедії, в тому числі, “Вакханки” Еврипіда. Одним із кращих зразків будівництва фортець елліністичної Вірменії є храм Гарні, побудований царем Трдатом Першим. Гарні – палацовий комплекс. Тут збереглася також притаманна античному часу мозаїчна підлога лазні, що представляє велику художню цінність. Мозаїчна підлога - єдиний екземпляр монументального живопису Стародавньої Вірменії, що дійшов до нас. У кінці 19-го століття в місцевості Сатаг села Ерзнка історичної Вірменії була знайдена бронзова голова богині Анаіт та її права рука (2-1 ст. до н.е., що зберігаються у Британському музеї). В пантеоні вірменських язичницьких божеств Анаіт була богинею материнства і родючості.

Надписи під малюнками : «Язичницький храм Гарні і мозаїка в лазні, 1-е ст.до н.е.» «Бронзова голова богині Анаіт, 2-1 ст. до н.е.»

НАСТАННЯ ЕПОХИ ХРИСТИЯНСТВА У ВІРМЕНІЇ ТА СТВОРЕННЯ ВІРМЕНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ

В 301р. н.е. Вірменський цар Трдат Третій і Григорій Просвітитель проголосили християнство національною державною релігією. У наступних століттях сформувались і розвивалися нові художні форми і рішення в містобудуванні, архітектурі та образотворчому мистецтві, які стали більш специфічними: місцевими та національними. Ця епоха характеризується як епоха створення скарбів вірменського середньовічного мистецтва і вірменської культури в цілому. Майже через століття після прийняття християнства створилася потужна зброя для збереження нації – 405 року Месроп Маштоц, під покровительством вірменського католікоса Саака Партева і царя Врамшапуха, створив вірменську писемність, що стала безцінним важелем в збереженні національної ідентичності в повних випробувань у наступних століттях. Якщо до створення писемності навчання у Вірменії в основному відбувалося грецькою або ассирійською мовами, то М. Маштоц і С. Партев започаткували вірменську національну школу. Вірменська писемність сприяла поширенню християнства на всій території Вірменії. Безпрецедентний прогрес був досягнутий в перекладацькій літературі, першим примірником якої стала Біблія вірменською мовою. Французький сходознавець-вірменознавець Матурен Вейсьер де Ла Кроз, вважає її вірменський переклад "Королевою перекладу". Створена Месропським алфавітом перекладацька і самостійна літературна спадщина була настільки багатою і досконалою, що 5-те століття вважається "Золотим століттям" в історії вірменської культури.

Надписи під малюнком : «Пам’ятник Св.Григорію Просвятителю у ниші храму Св.Петра у Ватикані . Скульптор – Хачік Газанчян, 2005 р.»

СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІОГРАФІЯ

З початку 5-го століття, завдяки створенню вірменської писемності, бурхливо розквітала вірменська історіографія. Агатангелос присвятив свою Історію заснуванню та розповсюдженню християнства у Вірменії. Його продовжив Павстос Бузанд, записуючи вірменську історію у розділ Вірменії між Римом і Персією в 387 році. Газар Парпеці довів нам історію кінця 4-го, а також 5-го ст. Історик зберіг цінні и достовірні відомості про війни Вардананц і Ваананц. Про це повстання також писав історик Єгіше. Літописець 5-го століття написав історію життя свого вчителя Маштоца та істориію створення вірменської писемності.

Надписи під малюнком :творець вірменської писемності Месроп Маштоц (361-440 рр)

Мовсес Хоренаци

5-րդ դարի հայ պատմագիրների շարքում առանձնանում է պատմահայր Մովսես Խորենացին: Նրա հռչակավոր «Պատմություն Հայոց» երկը հայ ժողովրդի առաջին ամբողջական պատմությունն է՝ սկսած ծագումից մինչև 5-րդ դարի կեսերը: Այս անգնահատելի երկով մեզ են հասել նաև ժողովրդական բանահյուսության բազում նմուշներ՝ առասպելներ ու ավանդազրույցներ: Մովսես Խորենացին հայ ժողովրդի պատմությունը գրել է հարևան ժողովուրդների պատմությանը խորաթափանց անդրադարձով, և այդ պատճառով նրա երկը հարուստ նյութ է պարունակում նաև Վիրքի, Աղվանքի, Պարսկաստանի, Ասորիքի և անգամ առավել հեռավոր «աշխարհների» մասին: Պատմահոր անունը հայտնի է ողջ աշխարհին, իսկ նրա գործը թարգմանվել է բազմաթիվ լեզուներով:

ІСТОРІОГРАФІЯ ПІСЛЯ “ЗОЛОТОГО СТОЛІТТЯ”

З творів істориків 6-8вв. цінними є "Історія" Себеоса, "Історія албан" Мойсея Каланкатуйського, "Історія" Гевонда та інші твори. Політичне й економічне зростання Багратидської Вірменії створило сприятливі умови для розвитку науки і культури. Одним з напрямків проквітаючої історіографії було викладення історії видатних вірменських династій.Товма Арцруні і невідомий автор написали "Історію дому Арцрунідів", Мовсес Дрансхуранці - історію Арцаху і Утіка. Більш відомою була "Історія області Сісакан" Степаноса Орбеляна. A Степанос Таронський і Вардан Аревелці написали також історію сусідніх країн, створюючи "загальні" історії. У 12-13ст. був поширений хронологічний жанр викладення подій, яскравими представниками якого були Матвій Урхаеці, Самуель Анеці, Вардан Аревелці і Кіракос Гандзакеці. Цінний твір "Літопис" найвидатного кілікійського історика Смбата Гундстабля зберіг важливі події періоду правління царських династій Рубінянів і Хетумянів. А твір історика Хетума 13-14 ст.) "Історія Татарів", в якому історико-географічний опис 14 країн Передньої Азії, використовувався в середньовічній Європі в якості незамінного довідника з географії, економіки та суспільного життя східних країн. Видатними історіографами наступних століть (17-18 ст.) є Аракел Давріжеці, католікос Симеон Єреванський, Есаі Хасан-Джалалян та інші.

Надписи під малюнками :
«Титульна сторінка першого друкованого видання «Історії Вірменії» Аракела Давріжеці», Амстердам, 1669 р.
«Перша сторінка рукопису твору «Історія Вірменії. Кіракос Гандзекаци. 1664р.»

СЕРЕДНЬОВІЧНА ВІРМЕНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Вірменська література одна з давніших у світі. Її формування пов’язане із створенням писемності. До створення книгодруку (16-е ст.н.е.) письмові твори зберігались і доводились до читачів у рукописному вигляді : шляхом перепису.

Григор Нарекаці

Հայ մշակույթի բացառիկ դեմքերից է հանճարեղ բանաստեղծ ու մտածող Գրիգոր Նարեկացին (մոտ 951-1003թթ.), ում Հայ առաքելական եկեղեցին դասել է սրբերի շարքը: Նարեկացուց մեզ են հասել բավական թվով qnրծեր՝ երկեր, տաղեր և այլն, որոնք, ունենալով կրոնական բովանդակություն, արտաքուստ իրական աշխարհի և բնության պատկերների նկարագրություններ են: Գրականության պատմության մեջ Նարեկացին թերևս առաջինն էր, ով լայնորեն օգտագործեց բաղաձայնույթը (ալիտերացիան): Գրիգոր Նարեկացու «Մատյան ողբերգության» քնարական-փիլիսոփայական պոեմը հայտնի է նաև «Նարեկ» անունով: Այն զրույց է Աստծու հետ, որտեղ ներկայացված են մարդկության վշտերն ու ցավերը, մեղքերն ու խոստովանությունները և, իհարկե, ինքնամաքրման ճանապարհով կատարելության հասնելու ձգտումը: «Մատյան ողբերգությանը» մարդկության ստեղծած գեղարվեստական մեծագույն արժեքների թվին է պատկանում, և Գրիգոր Նարեկացին իր ուրույն տեղն ունի համաշխարհային միջնադարյան գրականության գանձարանում:

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ВІРМЕНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

З середини 12-го століття у вірменській літературі відбуваються суттєві зміни. В 13-14 ст. тагами Kостандина Єрзнкаці та Ованеса Тлкуранці формуються, а, потому, завдяки поетам Нагаш Овнатану, Багдасар Дпіру і Саят-Нові удосконалюються вірменські романси. Створюються соціальні таги Фрика. Ліричним героєм віршів стає людина.В цей період особливо пожвавились такі види літературних творів, як байки, сказання. Серед авторів цієї течії особливе місце посідають Мхітар Гош і Вардан Айгекці. Літературною мовою стає середньо-вірменська. На початку 13-го століття у Північній Вірменії, за покровительства княжого двору Закарянів, створюється Перша вірменська світська збірка – “Судебник” Мхітара Гоша, де автор торкається питань теорії права і його практичного застосування. Ще у Середньовіччі “Судебник” Гоша був перекладений на латинську, польську і грузинську мови і протягом століть використовувався як у самій Вірменії, так і в Кілікійській Вірменії і у вірменських громадах Польщі, Росії (Крим, Астрахань), Грузії, Індії. Видатний воєнній і політичний діяч Кілікійської Вірменії 13-го століття Смбат Спарапет, перебуваючи під сильним впливом від цієї праці, свторив свій “Судебник”. Вказані труди відображають суспільне життя, економічні та внутрішньополітичні взаємини середньовічної Вірменії та Кілікійського царства.

Надписи під малюнками :
«Нораванк, Вайоц Дзор, 13-14 ст»
«Мініатюра з гербом Закарянів, збірка Аричаванка, 13-е ст.»
«Церква Св.Католике, монастир Гегард, побудований князями Закарян, 1215 р.»

СЕРЕДНЬОВІЧНА ВІРМЕНСЬКА АРХІТЕКТУРА

Архітектура - важлива і передова сфера середньовічної культури вірменського народу. Національний образ вірменської архітектури сформувався ще у ранньому середньовіччі, коли християнство стало державною релігією. Вимоги християнської релігії до питань будівництва церков суттєво відрізнялись від язичницьких : в культових спорудах передбачалося розмістити усіх вірян. Цим вимогам переважно відповідали базилікові споруди, що стали основним типом церков всього християнського світу, в тому числі й Вірменії у 4-6-ому ст. У Вірменії збереглося декілька десятків базилікових церков, як, наприклад, церкви Лернакерта (4-е ст.), Танаата, Авана і Таліна (5-е ст.), Цицернаванка (4-5-е ст.), Ереруйка і Одзуна (6-е ст.). В середньовічній вірменській монументальній архітектурі домінувало будівництво центрально-купольних церков. Тому унікальним є Ечміадзинський кафедральний собор, одна з перших купольних церков світу. Другим яскравим прикладом є храм Звартноц, куди католікосом Нерсесом 3-ім (7-е ст.) був перенесений Патріарший престол. Звартноц простояв біля трьох століть і був зруйнований в 10-ому столітті: чи землетрусом, чи після чергового нашестя арабів. Храм відомий своїми чудовими і високохудожніми барельєфними формами і внутрішніми фресками. 7-е століття в будівництві вірменських церков ознаменувалося як період формування купольних залів-церков: церкви Птгні, Аруча, Двіна і Таліна. Одним з архітектурних шедеврів цього періоду є храм Св. Павла і Петра Татевського монастиря (Сюнік), що є також одним з найбільших церковних споруд Вірменії, побудований в 895-906рр., згодом прикрашений монументальними фресками. Архітектурна школа Лорійської області Вірменії створила безліч видатних пам’ятників. Особливо відрізняються культові та цивільні споруди Санаіна і Ахпата (10-12ст.), відомі скульптурами будівників-меценатів, принців Смбата і Гургена. Шедевром вірменської архітектурної думки є церква Святого Хреста Ахтамар (915-921 рр., архітектор – Мануел), що відома своїми неповторними портретними фресками пророків і темами спасіння. У вірменській архітектурі 12-14ст. найважливіше місце посідає будівництво храмових комплексів. Архітектурними шедеврами є чудові комплекси Гандзасара, Дадіванка (Арцах), а також Гегарда, Гошаванка, Макараванка, Сагмосаванка і Арічаванка, які отримали свій завершений вигляд в 13-14ст. Важливими складовими були хачкари, що вже виступали як самостійні архітектурні твори.

Надписи під малюнками :
«Руїни храму Звартноц(7-е ст.)»
«Татевський монастир, Сюнік, 8-е ст.»
«Ахпат.Лорі, 10-12 ст.»
«Гошаванк,Тавуш, 12-13 ст»

Ані

9-11-րդ դարերում Հայաստանում մեծ զարգացում ապրեց քաղաքաշինությունը, ինչը պայմանավորված էր տարածաշրջանային առևտրի աշխուժացմամբ և Արևելքից Արևմուտք հաղորդակցության ու ապրանքափոխանակության նոր ուղիների ստեղծմամբ: Միջնադարյան Հայաստանի քաղաքաշինական արվեստի փայլուն օրինակ է միջնադարի առևտրա-մշակութային խոշոր կենտրոն Անին` Բագրատունյաց թագավորության մայրաքաղաքը: Անիի աշխարհիկ շինությունները եղել են ժամանակի քաղաքակրթական ամենաբարձր մակարդակի վրա, սակայն ճարտարապետական կերպարը նախևառաջ ձևավորվել է եկեղեցաշինությամբ: Եկեղեցիներն ու մատուռներն այնքան շատ էին, որ մայրաքաղաքը միջնադարում անվանում էին «հազար ու մեկ եկեղեցիների քաղաք»: Այս շրջանում է ձևավորվել Անիի ճարտարպետական հայտնի դպրոցը, որի ոճը լայնորեն տարածվել է ողջ քրիստոնեական աշխարհում: Անիի Մայր տաճարը կառուցվել է 989-1001թթ.՝ Բագրատունյաց դինաստիայի բարգավաճման շրջանում: Անիի եկեղեցաշինության լավագույն նմուշներից է 1215թ. Տիգրան Հոնենցի կառուցած Սբ. Գրիգոր Լուսավորիչ եկեղեցին, որը հայտնի է որմնանկարներով ու դեկորատիվ կամարներով:

Хачкар

Խաչքարը ոչ միայն հայ, այլև համաշխարհային կերպարվեստում ճարտարապետական եզակի ձև է և, իբրև պաշտամունքային երևույթ, հայերի համար փոխարինել է սրբապատկերին: Խաչքարը կանգնեցրել են ամենատարբեր առիթներով (հոգու փրկության, ռազմական հաղթանակների, շինարարության ավարտի և այլն), սակայն շատ հաճախ այն ագուցվել է եկեղեցիների որմի մեջ: Խաչքարերն իրենց արձանագրություններով այսօր ծառայում են իբրև աննախադեպ լեզվական, պատմական հուշարձաններ հատկապես հայ ժողովրդի կյանքին վերաբերող նկարագրական նյութերի առումով, որոնք չես հանդիպի պատմիչների մոտ: Ի դեպ, գոյություն չունի երկու միանման խաչքար: Հայաստանում պահպանված ամենահին խաչքարը Աշոտ Ա Բագրատունու՝ կնոջը՝ Կատրանիդեին, նվիրված խաչքարն է (879թ.): Հայկական խաչքարային արվեստն իր կատարելությանն է հասնում 10-13-րդ դարերում: Յուրահատուկ են իրենց բարձր ու նուրբ արվեստով ֆիլիգրան (ցանցկեն) մշակում ունեցող խաչքարերը, որոնցից պետք է հիշատակել Գոշավանքի Սբ. Գրիգոր եկեղեցու 1291թ. խաչքարը: Որոշ խաչքարեր ունեն սյուժետային և սրբապատկերային տարրեր, ինչպիսին է Եղեգնաձորում՝ Պռոշ իշխանի հովանավորությամբ և հանճարեղ Մոմիկ վարպետի կողմից ստեղծված խաչքարը: Հայկական խաչքարային արվեստի աննախադեպ գոհարներ են Նորադուզի և Հին Ջուղայի (այսօր՝ Նախիջևան) 15-17-րդ դարերի, այսպես կոչված, խաչքարերի «անտառները» կամ գերեզմանատները (ավելի քան 10 000 խաչքար): Դեռևս 1970-ականների կեսերին Ջուղայի բազմահազար խաչքարերից պահպանվել էին միայն մոտ 2700-ը: 2005թ. ադրբեջանական բանակի զինվորները լիովին ոչնչացրին այս եզակի հուշարձանախմբի մնացած խաչքարերն ու տապանաքարերը՝ տարածքը վերածելով զինվորական հրաձգարանի: Չնայած բազմաթիվ լուսանկարների, տեսանյութերի և անհերքելի այլ վկայությունների, մինչ օրս որևէ միջազգային կազմակերպություն, այդ թվում՝ ՅՈւՆԵՍԿՕ-ն, համարժեք գնահատական չեն տվել. Ադրբեջանի կողմից պետական մակարդակով կազմակերպված և իրագործված այս վանդալիզմը մնացել է անպատիժ:

ВІРМЕНСЬКА МІНІАТЮРА І КНИЖКОВЕ МИСТЕЦТВО

Історія мініатюр Великої Вірменії 12-13 ст. може бути представлена різними школами і територіями (друге сходження Ані - початок 12-го століття, школа Гладзор, посилення князівських династій Арцаха і Хачена, сходження мініатюри Васпуракана - кінець 13-го століття та ін.). Слід відзначити найрозкішніший і великий рукопис Високої Вірменії: "Мушський Гоміліарій" ("Мшо Чарентір", 1202г.). Імовірно рукопис був переписаний в монастирі Аваг, за переказами, заснований апостолом Фадеєм. В той же період було написане ілюстроване в 1237р. Євангеліе, яке сьогодні зберігається в бібліотеці Чикагського університету. Імена представників вірменської мініатюри збереглися до наших днів. Перу мініатюриста Тороса Таронаці (14-е ст) належать більше 20 ілюстрованих рукописів, що дійшли до нас. У численних рукописах і хачкарах Момік згадується як письменник, художник і скульптор. Його ім’я пов’язане з відомим письменницьким домом Гладзора. Іншим видатним представником школи Гладзора є Аваг (15-е ст.), роботам якого притаманне динамічна й акцентована поведінка діючих персонажів. Його видатні роботи – “Вхід в Єрусалим” і “Народження. Біблія”. Яскравим представником наукової і художньої думки школи мініатюри Татева, відомого університету Татева, є прославлений філософ і художник Григор Татеваці. Він був запрошений в Татев, де творив 16 років. Літературна спадщина Татеваці охоплює майже всі галузі відомих в той час знань. В його богословських, філософських і естетичних роботах зустрічаються думки, що набагато випереджають середньовічний світогляд. Школа мініатюри Васпуракана (з кінця 13-го до кінця 17-го століть) - одна з найстаріших і найбільших у вірменській дійсності. Тут розташовувалися понад 40 письменницьких центрів, а кількість збережених рукописів перевершує 2500. Найзнаменитішими майстрами школи були Овсіан, Кіракос Агбакеці, Тсерун, Симеон Арчішеці.

Надписи під малюнками :
«Мушський Гоміліарій, найбільший рукопис вірменською, 1202р»
«Благовіщення», мініатюра з ілюстрованого в Татевському монастирі Євангелія, Григор Татевавци, 13-е ст.»
«Міністюра із Євангелія Скеври, 12-е ст.»

КНИЖКОВЕ МИСТЕЦТВО КІЛІКІЙСЬКОЇ ВІРМЕНІЇ

Королівство Кілікійської Вірменії проіснувало з 11-го століття до 1375р. В 1151р. сюди було переведено Вірменське патріаршество. За католікосів Нерсесі Шноралі таГригорі Тга в Ромклі процвітають і розвиваються книжкове мистецтво і живопис. Кілікійська мініатюра вирізняється притаманними лише їй рисами розвитку. “Євангеліє Перекадачів” своїми містичними ілюстраціями є протилежністю Євангелія Ахпата, відомого своєю простотою і безпосереднім відображенням життя, стримана колористика Моміка значно відрізняється від сміливого стилю викладення Авага. В 12-ому столітті в Кілікії ілюструровали не лише Євангелія, а й інші книги. Знамениті “Книга скорботи” Григора Нарекаці, переписником якого був Григор Млчеці, а також Євангеліє Скеври, що збереглось в патріаршестві Львова. Вважається, що це те саме королівське Євангеліє, на якому присягав король Левон 2-ий Благодійник. З кілікійських книг “Лекціонарій” (“Чашоц”) Хетума 2-го, “Євангеліє” за номером 9422 в Матенадарані та“Євангелії восьми мініатюристів”, своїм дивовижним декоративним багатством і високим естетичним рівнем, вважаються шедеврами вірменського середньовічного книжкового мистецтва.

Надписи під малюнками :
«Лекціонарій» царя Хетума 2-го, Ромкла, Кілікія, 1286р.»
«Благовіщення» , мініатюра із Євангелія Малатії , Торос Рослін, 1266 р.»

Торос Рослін

Թորոս Ռոսլին մանրանկարչի ստորագրությամբ ձեռագրերը պատկերազարդված են 13-րդ դարի 50-60-ական թվականներին: Ողջ էջով մեկ նրա նկարները, հատկապես իրենց գունային նրբին ներդաշնակությամբ, համարվում են հայ մանրանկարչության դասական նմուշներ: Ռոսլինի արվեստը Հռոմկլայի դպրոցի բարձրակետն է: Մանրանկարչի մոտ հայտնվում են Քրիստոսի ու Մարիամի կիսանդրիները, ինչը մինչ այդ ոչ ոք չէր օգտագործել: Նրա հայտնի գործերից պետք է հիշատակել «Զեյթունի Ավետարանը», «Մալաթիայի Ավետարանը», «Ծնունդ. Ավետարանը» և այլն:

Саркіс Піцак

Սարգիս Պիծակը կիլիկյան մանրանկարչության թերևս վերջին խոշոր անհատականությունն է: Նա ապրել ու գործել է 14-րդ դարի առաջին կեսին` Կիլիկյան թագավորության անկման շրջանում: Պիծակի անունով ավելի քան 30 ձեռագիր է մեզ հասել` հիմնականում Ավետարաններ: Նրա համբավը տարածված էր ոչ միայն Կիլիկիայում ու Մեծ Հայքում, այլև ողջ տարածաշրջանում: Բացի կիլիկյան արքաներից ու կաթողիկոսներից, Պիծակը բազում պատվերներ է ստացել նաև արտասահմանից, ինչպես «Ութ մանրանկարիչների Ավետարանը»՝ Սեբաստիայի Ստեփանոս եպիսկոպոսի համար: Նրա վերջին ու հանրահայտ «Բժշկության Ավետարանը» (1353թ.)՝ պատկերազարդված համաշխարհային ժանտախտի օրոք, նախատեսված էր հիվանդների ապաքինության համար: Այս մասին կան բազում վկայություններ: Դա նորություն էր ոչ միայն Ս. Պիծակի արվեստում, այլև առհասարակ հայ մանրանկարչության մեջ: Սարգիս Պիծակը այն առաջին հայ մանրանկարիչներից է, ով թողել է մեզ իր ինքնանկարը:

ВІРМЕНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Важка економічна і політична ситуація у Вірменії пізнього Середньовіччя залишила свій відбиток на розвитку культури. Та все ж деякі галузі мистецтва продовжували розвиватися. Досягнення були очевидні, особливо, в мініатюрі, а згодом - в галузі друкарства. З мініатюристів цього періоду відомі Акоп Джугаєці, Месроп Хізанці, Мініатюрист Саак та інші. А більш знаменитими школами 15-17-го століть були школі мініатюри Васпуракана, Карина, Нової Джульфи (Нор Джуга) і Криму. Розвивались також килимарство й металургія. Вірменські килими експортувались в багато країн Європи і Близького Сходу і мали велику славу. Особливо помітні вірменські килими -дракони. У вірменських громадах були відомі високохудожні ювелірні вироби та живопис. Знаменитим витвором мистецтва був Алмазний трон з Нової Джульфи, подарований російському царю Олексію Михайловичу. Один з мистецтвознавців Нової Джульфи Богдан Салтанов, що закріпився в Москві в 1666р., працював в Музеї зброї та зробив свій вагомий вклад в розвиток російського декоративного мистецтва. Відомим мініатюристом пізнього середньовіччя був Месроп Хізанці, що творив у Новій Джульфі. До нас дійшло біля 40 рукописних книг з його ім’ям. Зберігши традиції Васпураканської школи, у творах Хізанці прослідковується вплив притаманної Месопотамії культури і нового європейського мистецтва. (“Самарійська жінка біля криниці”, “Спущення з хреста”, “Скорбота про Христа” та ін.). В 16-17ст. продовжує розвиватись мистецтво хачкарів і скульптурне мистецтво.

Надписи під малюнками :
«Подарований царю Олексію Михайловичу вірменським купцем Закаром Сагдаряном алмазний трон, Нова Джульфа, 1660 р.
Вірменський килим-дракон, Сюнік, кінець 19-го ст..»
«Вірменський килим-орел, Шуші, Арцах, 1870-і рр..»

Акоп Джугаєці

Այս շրջանի հռչակավոր դեմքերից է Հակոբ Ջուղայեցին (ծնվել է մոտ 1570-ականներին): 1605թ.՝ շահ Աբբասի հրամանով իր համաքաղաքացիների հետ գաղթել է Սպահան, որտեղ հայերի կառուցած Նոր Ջուղայում ապրել ու ստեղծագործել է մինչև կյանքի վերջ: Պահպանվել է նրա պատկերազարդած 8 ձեռագիր, որոնցից 6-ը՝ Ավետարան: Հակոբ Ջուղայեցին մասնակցել է նաև Կալիսթենեսին վերագրվող «Ալեքսանդրի պատմություն» հայտնի ձեռագրի պատկերազարդմանը: Ջուղայեցու ամենակատարյալ ձեռագիրը 1610թ. Ավետարանն է, որը բացառիկ երևույթ է հայ գրքային գեղանկարչության մեջ՝ Ավետարանների պատկերազարդման իր անսովոր մանրամասներով (59 մանրանկար ամբողջական էջերի վրա): Հակոբ Ջուղայեցիով, ով վերջին անգամ իր երբեմնի բարձունքին հասցրեց հայ գրքային գեղանկարչությունը, ավարտվում է այդ արվեստի 1300-ամյա զարգացման ընթացքը:

МИСТЕЦТВО І ЛІТЕРАТУРА ВІРМЕНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

Після втрати вірменської державності протягом майже двох століть наша майже піддана забуттю традиційна культура переживає епоху відродження.Перша вірменська друкована книга, "Урбатагірк", виходить у Венеції в 1512р. зусиллями Акопа Мегапарта. Між іншим, в ній є також кольорові сторінки. Винахід друкарства в Європі і початок друкування книг вірменською (яке зовсім не виключало необхідність рукописних книг) зіграли неоціненну роль у розвитку вірменської культури 16-18ст. В різних вірменських громадах започатковуються типографії : в Мілані, Новій Джульфі, Парижі, Амстердамі, С.Петербурзі, Константинополі, Ліворно та інших містах. Публікуються історичні, духовні, природничі, географічні та інші труди. Фактично,після івриту, вірменська стає наступною близькосхідною мовою з власною книгою. На початку 17-го століття велика частина насильно переселених Шах-Аббасом вірмен оселяється в одному з передмість Ісфахана, який упорядковується й іменується Новою Джульфою, оскільки більшість жителів були родом з Джульфи. Вірменські купці беруть в свої руки експорт шовкової сировини і виступають як посередники у торгівлі Персії з Європою і Росією. Нова Джульфа стає також величезним духовно-культурним центром: розвивається мистецтво, зокрема, монументальний і фресковий живопис. Шедевром архітектурної думки і мистецтва фрески є храм Св. Всеспасителя (1664р.). До 16-го століття вірменське населення Криму, яке мігрувало від важкого татаро-монгольського ярма, настільки збільшилося, що літописці іменують південно-східну частину півострова "приморською Вірменією". Вірмени тут будують храмові комплекси, церкви і монументальні, світські будівлі. Найзнаменитіший пам'ятник - храмовий комплекс Св. Хреста. Розвиваються також ремесло, мініатюра і фресковий живопис. У 16-17 ст., з метою поширення освіти серед населення, завдяки наданим типографією можливостям і вірменським діячам культури, друковані книги стають доступними для більш широкого кола читачів. Неоціненна діяльність Воскана Ереванці в області вірменської друку. У 1660-их рр. в Амстердамі він друкує першу "Біблію" вірменською - шикарний труд з точки зору друку і техніки. Створена за минулі 500 років багата історія і досвід вірменського книгодрукування повністю дали право ЮНЕСКО проголосити вірменську столицю Єреван "Світовою столицею книги" 2012р. У 1794р. в індійському місті Мадрас публікується перший вірменський періодичний журнал "Аздарар", під редакцією Арутюна Шмавоняна. Так було покладено початок історії вірменської періодичної преси. Відомими журналами були "Масіс" Константинополя, "Базмавеп" Венеції, "Азгасер" Калькутти, "Арарат" Тифліса, "Юсісапайл" Москви та ін. З пресою також пробуджується школа, освіта стає на міцні засади. У першій половині 19-го століття відкриваються декілька вищих шкіл: школа Агабабян в Астрахані (1810р.), Лазаревська семінарія в Москві (1815р.), Школа Нерсисян в Тбілісі (1824р.), Духовне училище в Ечміадзині, школа Мурадян в Падуї (1834р .), школа Рафаелян в Венеції (1838р.).

Надписи під малюнками :
«Урбатагірк», перша друкована книга вірменською, Венеція, 1512 р.»
«Храм Св.Всеспасителя, Нова Джульфа, 1664 р.»
«Перша друкована біблія вірменською, Амстердам, 1660-й рр..»
«Аздарар», перший вірменський друкований журнал, Мадрас, 1794 р.»
«Лазаревська семінарія, Москва, 1815р. Тепер –Посольство Республіки Вірменія в РФ»

Нагаш Овнатан

Ուշ միջնադարի հայ մեծանուն բանաստեղծ, աշուղ և նկարիչ Նաղաշ Հովնաթանը ծնվել է 1661թ. Նախիջևանում: Նա թողել է գրական ու գեղարվեստական հարուստ ժառանգություն (ավելի քան հինգ տասնյակ ձեռագիր)։ Հովնաթանը գրել է նաև կրոնական–ծիսական բնույթի երգեր՝ օգտվելով ժողովրդական բանահյուսությունից և ազդեցություն կրելով ինչպես հայ, այնպես էլ պարսիկ ու մերձավորարևելյան ժողովրդների ստեղծագործություններից: Ն. Հովնաթանը մեծ համբավ է վայելել՝ որպես վարպետ նկարիչ, և վաստակել է «նաղաշ» (նկարիչ) պատվավոր անունը։ Նա ձևավորել է շենքեր ու եկեղեցիներ Հայաստանում, Վրաստանում, Պարսկաստանում: 1679թ. մեծ երկրաշարժից հետո նա եկավ Երևան և նկարազարդեց Սբ. Պողոս Պետրոս, Սբ. Անանիա և Սբ. Կաթողիկե եկեղեցիները, իսկ 1710-ական թվականներին հրավիրվեց Էջմիածին` նկարազարդելու Մայր տաճարը։

Саят-Нова

Սայաթ-Նովան (Հարություն Սայադյան) հայ միջնադարյան քնարերգության վերջին խոշոր ներկայացուցիչն է: Նրա համբավը՝ որպես պոետ, աշուղ ու երգահան, արագ տարածվում է Անդրկովկասում, և վրաց թագավորը հրավիրում է դառնալ պալատական երգիչ: Սայաթ-Նովան իր ստեղծագործությունները, որոնք կոչել է «խաղեր», գրել է երեք լեզուներով՝ հայերեն, վրացերեն և թուրքերեն, և ինքն էլ կատարել է բազմամարդ համերգներում՝ տարբեր նվագարանների (քամանչա, սանթուր, սազ և այլն) օգնությամբ: Նրա սիրերգությունն արժևորում է կյանքն ու մարդու վեհ ձգտումները և ունի համամարդկային բովանդակություն:

Орден Мхитаристів

1701թ. Մխիթար Սեբաստացին (1676-1749թթ.) հիմնում է հետագայում իր անունով Մխիթարյան կոչված կրոնական միաբանություն, որը 1717թ. վերջնականապես հաստատվում է Վենետիկի Սուրբ Ղազար կղզում: Շուտով հիմնադրվում է միաբանությանը կից վարժարան: Ամբողջ 18-րդ դարում և 19-րդ դարի առաջին կեսին Միաբանության գիտնականներն իրականացնում են գիտական լուրջ ուսումնասիրություններ և թարգմանություններ, հրատարակում են մեր հին մատենագիրների երկերը, ստեղծում նորերը: Հատկապես մեծարժեք են Մխիթար Սեբաստացու «Բառգիրք հայկազյան լեզվի» (2 հատոր), Միքայել Չամչյանի «Պատմություն Հայոց» (3 հատոր), Ղևոնդ Ալիշանի «Քաղաքական աշխարհագրություն» աշխատությունները և այլն: Սբ. Ղազարում Մխիթար Սեբաստացին սեփական գրադարանի հիմքի վրա ստեղծում է մատենադարան, որը հետագայում համալրվում է նվիրատվություններով և գնումներով: Վենետիկի մատենադարանի ներկայիս ձեռագիր ֆոնդը 4 000 միավոր է, տպագիր ֆոնդը՝ շուրջ 150 000: Հայտնի է նաև Վիեննայի Մխիթարյան միաբանության մատենադարանը, որտեղ պահվում է շուրջ 2 500 ձեռագիր մատյան: Հարկ է նշել, որ Վիեննայի միաբանության տպարանում տպագրվել են նաև օտարալեզու գրքեր, այդ թվում՝ առաջին սերբերեն գիրքը (1829թ.): Մխիթարյան միաբաննությունն այսօր էլ շարունակում է իր հոգևոր ու մշակութային գործունեությունն Իտալիայում, ինչպես նաև Ավստրիայում, Ֆրանսիայում, Լիբանանում, Սիրիայում, Թուրքիայում, Արգենտինայում, ԱՄՆ-ում և Հայաստանում:

ВІРМЕНСЬКА КУЛЬТУРА В НОВИЙ ЧАС, ОБРАЗОТВОРЧЕ ТА МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Після переходу Східної Вірменії у склад Російської імперії національна художня культура почала розвиватися на нових – європейських і світських засадах. З середини 19-го століття безпрецедентно розвивались вірменська культура і література. Великими культурними центрами стають Тифліс – для східних і Константинополь – для західних вірмен. Великий вклад в просування освіти відіграли заснована в 1873р. Художня компанія

ОФІЦІЙНИЙ САЙТ
МЗС РВ

ПОДВIЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО

ЕЛЕКТРОННА ВІЗА

ВІЗОВІ АНКЕТИ